Словаччина. Татри (Гребієнок - Водоспади Студеного потоку)

Ми на цю весну планували поїздку в Доломіти, але не склалося... тому погляд впав на щось "поблизу" - Словацькі Високі Татри, біля Попрада.
Виїхали ми зі Львова в п’ятницю о 10 годині і поїхали через пункт пропуску “Ужгород - Вишнє Німецьке”. Десь пів 2 були там і провели на кордоні 3 години і 15 хвилин. З української сторони нас пропустили без черги. А на Словацькій їхали коридором для "європейців", але це не дуже пришвидшило наш перетин кордону. Діти товклись по машині і вже явно хотіли побігати. Отож, 35 км від пункту контролю ми зупинились перекусити на Земплінській Шираві (Словацьке море) - там дуже мальовничо і затишно

    Нарешті нормально поїли, набігались, находились, а ще Ліна пересмакувала всі камінці в радіусі 100м

    

     Завершили всі справи і рушила далі у дорогу

    До Villa Gold добрались надвечір, гори були у тумані та хмарах, але трішки таки проглядались. А зранку нас чекала ясна погода і отакий балконний вигляд

       Поснідали, швиденько як тільки можна зібрались і рушили підкоряти гори :) Перший день вирішили прогулятись з Гребєнок по водоспадах Студеного потоку. Не ставили за мету кудись конкретно дійти і це була слушна думка. Туди захотілось нам поїхати Татранським поїздом(vlak) Сідали ми на станції Pod Lesom, до Старого Смоковця їхати 2 зупинки, по часу 15 хв (1євро з людини)

    Декілька хвилин пішки і ми у підніжжя г.Гребєнок. На верх можна пройтись асфальтованою стежкою, або прокататись фунікулером - спеціальний потяг, який їде по рейках за допомогою троса. Ми обрали 2-ий варіант(18 євро з двох дорослих у дві сторони). 7 хвилин і ми на верху. Аня ловила спогляданням усе навкруги..

     На горі є тюби, хто не любить топтати каміння, можна з дітьми тут порозважатись і помилуватись краєвидами :)

      А ми такі усміхнені і бадьорі рушаємо на зустріч захоплюючим гірським пейзажам, сонечко гріє, настрій на висоті. Десь пройшовши 500м від старту, Аня перечепилась, впала і поцарапала собі лікоть, хоч зовсім трішки, але для дитини це трагедія на найближчу годину точно.

     А ще раптово насунулись хмарки і почався дощ, так він і супроводжував нас усю дорогу. То накрапав, то світило сонечко і це дууже сповільнювало ходу, бо кожен раз приходилось вдягати-скидати захист від дощу. Власниця вілли у якій ми мешкала, розказала, що це типова погода для Татрів - зранку безхмарно, а після обіду дощ. Тому варто мати із собою дощовики, як мінімум

     Перший водоспад на нашому шляху - Довгий (Dlohy vodopad). Ми ним толком і не насолодились, а ще тут появились перші сумніви чи варто йти далі :)

      Ми пройшли близько кілометра, але йшли близько години. Аня зовсім підкисла, я намагаюсь переконати її, що життя прекрасне :)

      Добре, що у мандрівку ми позичили ергорюкзак для Ані. Вона гарненько вмостилась на Павла і майже перестала хничити. А ми тим часом поміж дощик добрались до наступних водоспадів

  

      І навіть маємо фотки разом

  

     Так ми доплентались до Райнерової хати. На даний часу у приміщенні хатини знаходиться виставка спорядження гірських носильників, старих лиж та альпіністичного спорядження. Також тут можна замовити смачного трав'яного чаю.

    А ще біля хати хазяйнують 3 лисиці, вони, як коти, тільки в 100 раз нагліші, реально можуть стрибнути на іжу, яку ви тримаєте у руках. Туристи підгодовують їх печивом...

     Попили чаю, розрухали дітей, так, що Ліна не хотіла повертатись назад на маму, а от Аня не пручалась казала "Тату, хочу в слінго!" А за цей час нарешті виглянуло сонечко, стало веселіше і наш бойовий дух зміцнів!

     Павло встигав не тільки насолоджуватись краєвидами, а ще й інколи фоткати красу на рівні очей

     Так ми дійшли до Обровського водоспаду. Побачили початок веселки і потужний водоспад, який освіжавав бризками 

      Тут ми вирішили не бути егоїстичними батьками і повертатись назад :) Аня часто згадувала  про майданчик у готелі)) Вона була б значно щасливіша провести цілий день на ньому, але колись вона нам скаже дякую, можливо. Бачите, які діти щасливі? :D

     Назад повертались асфальтованою дорогою приблизно 20 хв, Аню вдалось вмовити йти своїми ногами, вона значно збадьорилась і навіть ще одна хвиля дощу сприймалась весело :)

     А вечір був затишний і веселий, бо ми ще погралися з дітьми на дитячому майданчику біля вілли. Ми з Павлом згадали молодість і полазили по міні стіні із скелелазними зацепами, Аня розважалась на гірках,  а Ліна зацінила гойдалку ↓↓↓

А потім заснули без задніх ніг! А на завтра нас чекали нові пригоди, про них в наступному дописі :)